Хворі
з повторними випадками гліобластоми,
які поєднували лікування бевацізумабом
(bevacizumab, маркетингова назва Avastin, виробник Genentech/Roche)
і
ломустином (lomustine)
жили
довше, ніж ті, кого лікували цими
препаратами окремо. Результати клінічного
дослідження другої стадії були
опубліковані в журналі The
Lancet Oncology.
Як
зазначають автори статті, у хворих з
повторними випадками гліобластоми
вибір невеликий. Незважаючи на відсутність
переконливих результатів клінічних
досліджень, їм часто призначають
бевацізумаб. Однак, досі незрозуміло,
чи позитивна реакція пухлини на препарат
у багатьох пацієнтів транслюється в
довшу тривалість життя.
До
участі в дослідженні в 2009-11 роках
запросили пацієнтів, в яких пухлина
поновила ріст вперше після курсу
стандартного лікування. Хворі приймали або ломустин в таблетках (110 мг/м2 тіла) раз
в шість тижнів, або бевацізумаб внутрівенно
(10 мг/кг) раз в два тижні, чи обидва
препарати за тією ж схемою.
Після
того як у п'яти з восьми перших пацієнтів
після двох циклів по 6 тижнів лікування
двома препаратами розвинулася серйозна
тромбоцитопенія (погіршилося згортання
крові), дослідники вирішили зменшити
дозу ломустину до 90 мг/м2 в групі, яку
лікували обома препаратами.
Всього
проаналізували 148 випадків хвороби: 50
пацієнтів отримували тільки бевацізумаб,
46 — ломустин, 8 хворих приймали бевацізумаб
і ломустин 110 мг/м2, 44 — бевацізумаб і
ломустин 90 мг/м2.
Через
9 місяців були живі 87% хворих з групи,
яка приймала бевацізумаб плюс ломустин
100 мг/м2, 59% з тих, кого лікували бевацізумабом
і ломустином 90 мг/ м2, 43% з групи,
що приймала тільки ломустин і 38% з тих,
хто приймав тільки бевацізумаб. На час
аналізу даних (в 2014 році) 97% хворих
померли, і тільки двоє продовжували
лікування.
За
словами організаторів дослідження,
більші прояви втомлюваності, інфекцій
і підвищеного кров'яного тиску в групі,
яка проходила комбіноване лікування,
можуть пояснюватися тим, що власне
лікування тривало довше, ніж в інших
групах. Після того як доза ломустину
була знижена до 90 мг/ м2, гематологічна
токсичність в групі, що приймала обидва
препарати, не відрізнялась від токсичності
в групі хворих, яких лікували тільки
ломустином.
Організатори
дослідження прийшли до висновку, що
комбінована терапія бевацізумабом і
ломустином показала достатньо хороші
результати для продовження її вивчення
на третій стадії клінічного дослідження,
однак подальше дослідження ефективності
виключно бевацізумабом, на їх думку,
себе не виправдає.
Як
написав в редакційній статті в тому ж
номері журналу Марк Р. Гілберт, лікар
відділення нейроонкології в Центрі
лікування раку імені Андерсона
Університету Техасу, подальші дослідження
бевацізумабу в поєднанні з іншими
препаратами повинні базуватися на
сильних доклінічних даних про здатність
цього супутнього препарату проникати
через гематоенцефалічний бар'єр
(через кров поступати в мозок).
Ломустин
раніше показував результати в лікуванні
рецидивів гліобластоми, а препарати
групи нітрозосечовини, до якої він
входить, добре відомі своєю здатністю досягати мозку. Таким чином, невтішні
результати лікування іншими препаратами,
наприклад, іринотеканом (irinotecan)
в поєднанні з бевацізумабом, на його
думку, можуть бути пов'язані зі зменшенням
проникності гематоенцефалічного
бар'єру, що є відомим наслідком лікування
ангіогенними препаратами, до яких
належить бевацізумаб.
Поєднання
ломустин-бевацізумаб, пише Марк Р.
Гілберт, також потребує додаткового
вивчення під час клінічного дослідження
третьої стадії, оскільки на даному етапі
залишається ймовірність, що довша
тривалість життя в одній з груп була
викликана не ефективнішим методом
лікування, а випадковим призначенням
саме в цю групу людей з кращим прогнозом.
Немає коментарів:
Дописати коментар