неділя, 25 лютого 2018 р.

Кілька спроб перепрофілювати старі препарати для лікування гліобластоми виявилися невдалими. Дослідження тривають

Деякі препарати, винайдені і зареєстровані для лікування інших хвороб, показали здатність знищувати клітини гліобластоми в доклінічних дослідженнях - дослідах на культурах клітин в лабораторіях чи на тваринах. В багатьох випадках, ефективність будь-яких потенційних ліків не підтверджується в клінічних дослідженнях за участі пацієнтів. Однак, для препаратів, які вже давно на ринку, навіть клінічні дослідження з метою перевірити їх ефективність в лікуванні нових хвороб – рідкість. З точки зору бізнесу, фармацевтичним компаніям цікавіше шукати нові ліки, ніж тратити гроші ні ті, щодо яких патент закінчився, чи скоро закінчиться, і препарат зможуть виробляти конкуренти.
Зважаючи на не дуже привабливі перспективи офіційних методів лікування гліобластоми, часом хворі звертаються до такого самолікування, відшукуючи статті в наукових журналах, що свідчать про потенційну користь того чи іншого препарату, виявлену в доклінічних дослідженнях. Більше про препарати, що перепрофільовують для лікування гліобластоми, я писала тут >>>>
Недавні дослідження виявили нездатність кількох перепрофільованих препаратів допомогти хворим на гліобластому. Однак, остаточний висновок навіть щодо цих ліків робити ще рано.

Дісульфірам (disulfiram, маркетингова назва Antabuse)

Так, в дослідженні першої фази не показав ефекту для хворих з вперше діагностованою гліобластомою препарат дісульфірам. Ще з 1950-тих років він використовується для лікування алкоголізму, однак, доклінічні дослідження показали його здатність блокувати роботу протеасом - клітинних комплексів, що руйнують білки. Така властивість привела до затвердження кількох протиракових препаратів.
З 18-ти учасників дослідження, 7 під час стандартного підтримуючого курсу темозоломіду отримували 500 мг дісульфіраму щоденно, 5 – 1000 мг, ще 6 – 500 мг дісульфіраму та 2 мг міді тричі на день, оскільки доклінічні дослідження показали, що мідь сприяє блокуванню протеасом дісульфірамом. До участі в дослідженні всі хворі пройшли одночасний курс радіотерапії з темозоломідом. Медіана тривалості життя всіх пацієнтів була 14 місяців – менше, ніж коли до радіотерапії та темозоломіду почали додавати апарат Оптун (21 місяць). Медіана часу до рецидиву склала 4,5 місяців. Дозу в 500 мг дісульфіраму з темозоломідом пацієнти переносили добре, при 1000 мг проявлялися значні побічні ефекти. З доданням міді, токсичність лікування не збільшилася, однак, і ефективність – також.
Тим часом, дісульфірам тестують ще у кількох дослідженнях для хворих на гліобластому: тут (фаза 1/2) і тут (фаза 2) хворі з вперше діагностованою гліобластомою отримують дісульфірам та глюконат міді разом з радіотерапією та темозоломідом; в другому (фаза 2) і тут (фаза 2/3) перевіряють ефективність дісульфіраму з глюконатом міді для хворих з рецидивом гліобластоми.
Дісульфірам є один з препаратів, протоколу CUSP9, що зараз тестується в клінічному дослідженні першої фази. Більше про дісульфірам в протоколі CUSP9 я писала тут >>>>

Статини, інгібітори ангіотезин І-перетворюючого ферменту, блокатори рецепторів ангіотезину ІІ

В іншій нещодавно опублікованій статті автори ставлять під сумнів здатність трьох типів препаратів перепрофілюватися для лікування гліобластоми. Вони проаналізували історії 810 учасників двох клінічних досліджень препарату циленгітид (cilengitide) для лікування вперше діагностованої гліобластоми. Власне, ефективність ціленгітиду в даному контексті не має значення (її не було доведено), але вчені виявили, що тривалість життя хворих, які під час участі в дослідженні за показаннями приймали ліки для зниження холестерину – статини, чи препарати від високого тиску (інгібітори ангіотезин I-перетворюючого ферменту (ACEI) або блокатори рецепторів ангіотезину ІІ) в середньому, була такою ж, як і у інших учасників дослідження. Такий висновок ставить під сумнів необхідність подальших досліджень можливості перепрофілювати ці препарати для лікування гліобластоми, - підсумовують автори статті.
Мушу зазначити, що раніше можливу ефективність всіх цих препаратів вчені власне припустили на основі схожих ретроспективних досліджень – тобто, тих, які спочатку не мали на меті перевірити ефективність саме цих ліків. А звідси, і можливі похибки в обох випадках: хворі приймали різні експериментальні препарати, що вивчалися в дослідженнях; дози супутніх ліків (наприклад, від тиску) були різні, і призначалися ці препарати пацієнтам залежно від потреби, а не випадковим чином, щоб достеменно оцінити різницю в ефективності лікування тих, хто їх отримував, і тих, хто ні.
Так, наприклад, в рамках одного ретроспективного дослідження, вчені вивчили історії хвороб 1186 пацієнтів з гліомами 2-4 стадій. Вони виявили: хворі, які під час хіміотерапії та/ або курсу препарату Авастин (бевацізумаб) приймали інгібітори ангіотезин I-перетворюючого ферменту (ACEI, наприклад, каптоприл та лізиноприл), чи блокатори рецепторів ангіотезину ІІ (наприклад, телмісартан та лозартан) жили довше за інших. Ця пряма залежність посилювалася в підгрупі, яка приймала Авастин.
Особливо виділяються результати лікування в підгрупі пацієнтів з рецидивом гліобластоми, які отримували малі дози Авастину (менше, ніж 3,6 мг на кг тіла на тиждень): 47 з 89-ти хворих, які також отримували вищезгадані типи препаратів проти підвищеного тиску, прожили 22,8 місяці (медіана), проти 12,8 місяців у решти пацієнтів підгрупи. Якщо тривалість життя вимірялася з моменту першої дози Авастину, як це було в іншій публікації з результатами цього ж дослідження, то це – найбільш вражаюча статистика лікування рецидивів гліобластоми, стверджує Стівен Вестерн, співавтор статті Варіанти лікування гліобластоми та інших гліом, огляд якої можна прочитати тут >>>>
Остаточну крапку в цьому питанні можуть поставити тільки рандомізовані проспективні великі дослідження саме препаратів, що потенційно можуть бути перепрофільовані для лікування гліобластоми. Кілька таких наразі проводиться.
Каптоприл, інгібітор ангіотезин I-перетворюючого ферменту, вивчається у складі вищезгаданого протоколу CUSP9.
У Франції нещодавно в дослідженні третьої фази вивчали здатність лозартану (losartan), блокатора рецепторів ангіотезину ІІ, зменшувати потребу хворих на гліобластому у стероїдах. Результатів дослідження я поки не знайшла.
Про те, як хворі на гліобластому намагаються перепрофілювати старі препарати для лікування гліобластоми, також йдеться у фільмі "Пережити невиліковний рак" >>>>

Немає коментарів:

Дописати коментар

Яндекс.Метрика