понеділок, 13 листопада 2017 р.

Як покращити шанси хворого на гліобластому — 3 (частина перша)

Бен Вілльямс (Ben Williams), професор психології в Університеті Каліфорнії на пенсії, "довгожитель", якому 22 роки тому діагностували гліобластому, стверджує, що, ймовірно, прожити настільки довше за прогнозовані йому півроку-рік, допоміг «коктейль» з препаратів, які вже використовуються для лікування інших хвороб. «Коктейль» він склав, базуючись на результатах доклінічних та клінічних досліджень, часто – ранніх стадій, які виявили препарати, що, ймовірно, можуть покращити шанси хворих на гліобластому.
Щороку сайт virtualtrials.com публікує оновлену версію статті з описом таких досліджень. Нижче - перелік оновлень, що були опубліковані в серпні 2017-го року. Фактично, це — основні відкриття в царині лікування гліобластоми за останній рік, які автор статті (з 2016-го замість пана Вілльямса оновлення робить Стівен Вестерн (Stephen Western) виявив минулого року.
Всі препарати та методи лікування, згадані нижче (крім тих, які описані, як офіційно затверджені) є експериментальними. Результати досліджень ранніх фаз - можуть бути випадковими, і в більшості випадків не підтверджуються пізніше. Однак, якщо в найближчі п'ять років стандарт лікування гліобластоми зміниться, то затверджені будуть якісь з препаратів, що зараз проходять клінічні дослідження.
Більше про історію Бена Вілльямса та його бачення лікування гліобластоми я писала тут >>>>
Перелік методів лікування гліобластоми, що досліджувалися в 2016-му році я описувала тут >>>>

Апарат Оптун додається до стандарту лікування гліобластоми в США

В липні 2016-го Національна комплексна онкологічна мережа США (NCCN), організація, що об’єднує 27 основних клінік з лікування раку в цій країні та, фактично, встановлює стандарти лікування раку в США, в одному з варіантів лікування гліобластоми рекомендувала використання апарату Оптун (Optune) виробництва ізраїльської компанії Novocure. Апарат рекомендують для пацієнтів з вперше діагностованою гліобластомою в доброму фізичному стані після стандартного курсу радіотерапії з темозоломідом, разом з підтримуючим курсом темозоломіду.
Novocure оприлюднила остаточні дані клінічного дослідження, що оцінювало ефект від апарату Оптун, доданого до стандартного лікування вперше діагностованої гліобластоми. Медіана тривалості життя склала 20,8 місяців в групі, яка отримувала Оптун і стандартну терапію, проти 16 місяців у хворих, які отримували тільки стандартне лікування. Два роки від початку лікування прожили 42,5% і 30% хворих відповідно. 5 років – 13% і 5% відповідно.

Експериментальний препарат VAL-083 може допомогти хворим, для яких темозоломід не працює

Темозоломід, що стандартно використовується як хіміотерапія при вперше виявленій гліобластомі, майже не допомагає хворим з активним (неметильованим) геном MGMT. Цей ген продукує білок, що заставляє відновлюватися клітини пухлини пошкоджені лікуванням, і в результаті — знижує її ефективність.
Таким пацієнтам, наприклад, може допомогти препарат хіміотерапії VAL-083 (dianhydrogalactitol), що зараз тестується в клінічних дослідженнях другої (в США та Китаї) та третьої фази (в США). Він пошкоджує ДНК клітин в інших місцях, ніж темозоломід (Темодал) чи препарати нітрозосечовини (кармустин та ломустин). Такі пошкодження не підлягають «ремонту» ферментом, що виробляється геном MGMT, а отже, очікується, що VAL-083 зможе допомогти хворим на гліобластому, незалежно від активності їх MGMT. Всі три дослідження наразі набирають пацієнтів.
VAL-083 затверджений в Китаї для лікування хронічної мієлоцитарної лейкемії та раку легенів. Хворі, які вичерпали всі можливі варіанти лікування, та за якимись критеріями не підходять для участі в клінічних дослідженнях VAL-083, можуть отримати цей препарат в рамках програми використання препарату у зв’язку з виключними обставинами. Координати, за якими можна звертатися – тут >>>>

Оптимальний графік прийому темозоломіду

Хоча клінічні дослідження досі не підтвердили достеменно, що якийсь відмінний від стандартного графік прийому темозоломіду може бути ефективніший при лікуванні вперше діагностованої гліобластоми, кілька невеликих клінічних досліджень дозволяють припустити, що:
Метрономний графік прийому темозоломіду (75 мг на м2 тіла щоденно в одному дослідженні) варто розглянути для пацієнтів з активним (неметильованим) геном MGMT та зайвими копіями рецептора епідермального фактору росту EGFR (1).
Життя хворих, які за станом здоров’я не можуть приймати темозоломід за стандартною схемою, може дещо продовжитися при щоденному прийомі цього препарату в дуже низьких дозах (20 мг на м2 тіла в одному з досліджень) в поєднанні з препаратом-блокатором виробництва ферментів циклооксігенази (COX-2), як, наприклад, рофекоксіб (rofecoxib) чи целекоксіб (celecoxib) (2).

Скільки циклів темозоломіду?

Дослідження Ступпа, на якому базується теперішній протокол лікування гліобластоми, передбачало шість циклів прийому темозоломіду після закінчення радіотерапії. В одному дослідженні (3) 20 хворих з вперше діагностованою гліобластомою отримували 6 циклів темозоломіду, інші 20 – 12 циклів. Медіаа тривалості життя в першій групі склала 15,4 місяці, в другій – 23,8 місяців. Різниця була статистично значимою, незважаючи на невелику кількість учасників дослідження.

Рапаміцин (сіролімус) та гідроксіхлорохін для лікування гліобластоми

Рапаміцин, також відомий як сіролімус, блокує мішень рапаміцину в клітинах (mTOR) — білок, що регулює ріст та виживання клітин, а також посилює процес автофагії — деградацію пошкоджених частин клітини всередині клітини. Гідроксіхлорохін, навпаки, сповільнює процес автофагії.
Декілька клінічних досліджень показали ефективність одночасного використання препаратів що стимулюють та сповільнюють автофагію, назвавши таке відкриття «парадоксом автофагії».
В 2016-му група вчених з Тайваню описали три випадки лікування пацієнтів з вперше виявленою гліобластомою, які разом зі стандартною терапією отримували рапаміцин і гідрохлорохін під час радіотерапії з темозоломідом, підтримуючого шестимісячного курсу темозоломіду, та від одного до 18-ти місяців після закінчення стандартного лікування (4).
Пацієнтка 1 віком 71 рік отримувала рапаміцин (2 мг щоденно) та гідрохлорохін (400 мг щоденно) протягом радіотерапії з темозоломідом та двох циклів підтримуючого темозоломіду. Далі дози цих препаратів знизили до 1 мг та 200 мг відповідно. Такі дози препаратів ця хвора приймала ще 18 місяців після завершення шести циклів підтримуючого темозоломіду. На дату публікації ця хвора не мала рецидиву гліобластоми більше, ніж три роки.
Пацієнтка 2 віком 62 роки отримувала 2 мг рапаміцину та 400 мг гідрохлорохіну щоденно протягом всього стандартного курсу лікування. Після його завершення вона приймала 1 та 200 мг цих препаратів відповідно 12 місяців. На дату публікації в неї також не було рецидиву протягом 30-ти місяців з дати діагнозу.
Третьому пацієнту віком 69 років через сильну втому лікарі змушені були знизити дозу рапаміцину та гідрохлорохіну з третього тижня радіотерапії з темозоломідом. Такі дози препаратів він продовжив приймати протягом всього лікування – місяць по завершенні хіміотерапії. У цього хворого рецидив стався через 18 місяців після операції, всього він прожив 28 місяців.

Метадон для лікування гліобластоми

Метадон – це наркотичий препарат, який використовують, щоб зняти відчуття сильного болю, а також – як замісну терапію для людей з залежністю від героїну та препаратів на основі морфію.
В доклінічних дослідженнях (на культурах клітин та мишах) одна з форм метадону – D,L-метадон показала здатність посилювати апоптоз – процес програмованої гибелі клітин, та підвищувати чутливість клітин гліобластоми до хіміотерапії препаратом доксорубіцин (doxorubicin).
В 2017 році опублікували результати клінічного дослідження (5), в якому 12 пацієнтів з вперше діагностованою гліобластомою отримували метадон та стандартну терапію. Метадон починали приймати з 5 мг на день в два прийоми, і поступово збільшували дозу до 15-35 мг  на день. Через 6 місяців з початку лікування рецидив хвороби був тільки в одного пацієнта. Це – кращий результат, ніж історично спостерігали у хворих, які отримували тільки стадартне лікування, однак для того, щоб робити якісь припущення щодо ефективності метадону, потрібно довше поспостерігати за цими хворими.

Метаболічна протиракова терапія R-ліпоатом натрію та гідроксіцитратом

Ще в 1920-ті біолог Отто Варбург помітив, що метаболізм глюкози (перетворення глюкози в енергію) в ракових клітинах проходить не так як в здорових. Причини цієї особливості, яку назвали ефектом Варбурга досі невідомі, однак вчені намагаються використати її для лікування раку.
В одному дослідженні (6) 11-ти хворим на пухлину мозку (8 – з первинними пухлинами, 4 – з метастазами в мозку) стандартне лікування доповнювали препаратами R-ліпоат натрію (форма альфа-ліпоєвої кислоти, 800 мг двічі на день) та гідроксіцитрат (500 мг тричі на день). Саме вони, як виявили вчені в дослідах на мишах, знижують активність процесів, характерних для метаболізму в ракових клітинах, та сповільнюють ріст ракових пухлин. Крім того, деякі учасники дослідження отримували препарат налтрексон (naltrexone) – 5 мг перед сном, який в поєднанні з альфа-ліпоєвою кислотою показав гарні результати в лікуванні кількох хворих з раком підшлункової залози. Налтрексон використовується для зменшення залежності від алкоголю та опіатів. Ще кілька хворих також дотримувалися кетогенної дієти, що передбачає майже повну відмову від вуглеводів та багато жирів.
Шість з восьми пацієнтів з первинними пухлинами (гліобластома та анапластична астроцитома) почали отримувати препарати, що досліджувалися, до рецидиву пухлини, паралельно чи після стандартної радіотерапії та темозоломіду. П’ять з них були живі а момент збору даних 23, 24, 25, 36 і 87 місяців з дня діагнозу, всі – без рецидиву, крім хворої, яку спостерігали протягом 87 місяців. Шостий хворий з цієї підгрупи (59-ти річний чоловік з гліобластомою) помер через 11 місяців після початку стандартної терапії та 4 місяці після того, як почав отримувати R-ліпоат натрію та гідроксіцитрат.
Невелика кількість залучених учасників не дозволяє зробити остаточний висновок, чи є вищезгадані препарати ефективними, оскільки довша тривалість життя може бути викликана іншими факторами. Так, відносно молодий вік пацієнтки, яка прожила найдовше (на момент діагностування гліобластоми їй було 38), може свідчити про наявність в її пухлині мутації IDH1, частої для багатьох хворих на гліобластому молодшого віку, що асоціюється з порівняно довшою тривалістю життя хворого. Однак, отримані результати показують, що ідея такого лікування заслуговує великого рандомізованого дослідження.
Продовження списку основних досліджень методів лікування гліобластоми в 2016-17 роках зі статті Бена Вільямса та Стівена Вестерна - в наступному пості.
Оригінальна стаття “Варіанти лікування гліобластоми та інших гліом” (2017) >>>> 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Яндекс.Метрика Google