субота, 24 жовтня 2015 р.

Препарати, що впливають на фактор росту ендотелію судин (VEGF): Авастин та інші для лікування гліобластоми — резюме статті

Гліобластому вважають однією з найбільш ангіогенних пухлин — тобто вона оточена і пронизана неприродно великою кількістю кровоносних судин, що живлять пухлину. Вчені виявили, що таке надмірне формування нових судин великою мірою спричиняється підвищеною кількістю білка фактору росту ендотелію судин (VEGF). Власне на цей білок націлені більшість препаратів анти-ангіогенної терапії, включаючи бевацізумаб (bevacizumab, Авастин), затверджений в США для рецидивів гліобластоми.
Шяо-Пей Везерз (Shiao-Pei Weathers) та Джон де Грут (John de Groot), лікарі з Центру лікування раку MD Андерсона Університету Техасу (MD Anderson Cancer Center) зробили огляд анти-ангіогенних препаратів, які проходили клінічні дослідження на предмет ефективності в лікуванні гліобластоми. Вчені прийшли до висновку, що хоча така терапія не продовжує життя хворим на гліобластому, залишається надія на те, що комбінування її з радіо-, хіміо-, імунотерапією, або молекулярною терапією, дозволить покращити результат лікування. Стаття опублікована в журналі Oncology.

Бевацізумаб (bevacizumab, маркетингова назва Авастин)

Бевацізумаб затверджений в США для рецидивів гліобластоми після стандартної радіо- та хіміотерапії темозоломідом. Управління по контролю за продуктами та ліками США (FDA) затвердило цей препарат за пришвидшеною процедурою — на основі двох клінічних досліджень другої фази, що показали довший час до початку прогресування хвороби, ніж в інших дослідженнях, де хворі отримували стандартне лікування. В ЄС вирішили, що ці результати досліджень не є достатньою підставою для затвердження препарату. Більше про бевацізумаб я писала тут >>>>
З додаванням бевацізумабу до стандартного протоколу для вперше виявленої гліобластоми тривалість життя хворих не збільшувалась. Такі результати показали два дослідження третьої фази з назвою AVAglio (1) та RTOG 0825 (2).
Час до поновлення росту пухлини в обох збільшився на 3-4 місяці. При цьому, в першому дослідженні вчені спостерігали покращення якості життя хворих, які приймали бевацізумаб на додачу до “золотого” протоколу, в другому дослідженні — навпаки, погіршення.
В дослідженні другої фази під назвою BELOB вчені виявили, що поєднання бевацізумабу і ломустину допомогло продовжити життя хворим з рецидивом гліобластоми на 4 місяці, порівняно з двома групами хворих, яких лікували цими препаратами окремо. Однак, медіана тривалості життя пацієнтів, які приймали тільки бевацізумаб чи тільки ломустин була однаковою. Більше про це дослідження я писала тут >>>> 

Афліберцепт (aflibercept, маркетингова назва Ейлеа)

Афліберцепт, препарат, затверджений в США та Європі для лікування вологої форми макулярної дегенерації сітківки та метастатичного раку товстої кишки, показав обнадійливі результати в доклінічних дослідженнях: зокрема, цей препарат збільшив тривалість життя мишей з гліобластомою та посилив дію радіотерапії. Однак, в клінічному дослідженні другої фази цей препарат не зміг продовжити життя хворим з рецидивами гліобластоми чи анапластичної астроцитоми. Пацієнти отримували 4 мг препарату на кг маси тіла внутрівенно щодва тижні.

Цедіраніб (cediranib, маркетингова назва Ресентин)

Цедіраніб проходить клінічні дослідження для лікування різних видів раку. Позитивні результати другої фази дослідження цедіранібу для лікування рецидивів гліобластоми, на жаль, не підтвердилися в дослідженні третьої фази. В другій фазі дослідження 27% хворих, які отримували 45 мг препарату на день, відгукнулися на лікування цедіранібом (пухлина зменшилася чи на деякий час зникла). 26;% хворих прожили 6 місяців без рецидиву хвороби. Хворі скаржилися на підвищений тиск та втому. Майже половині пацієнтів довелося зменшити дозу препарату через його надмірну токсичність.
В дослідженні третьої фази виявили, що час до прогресування хвороби значимо не відрізнявся в хворих, які приймали цедіраніб (30 мг на день), в тих, кому давали цедіраніб (20 мг на день) з ломустином (110 мг на м2 тіла) чи пацієнтів, які приймали ломустин (110 мг на м2 тіла).

Пазопаніб (pazopanib, маркетингова назва Вотрієнт)

Пазопаніб затверджений в деяких країнах для лікування нирковоклітинного раку та саркоми м`яких тканин. Препарат не показав очікуваного ефекту в лікуванні гліобластоми в дослідженні другої фази. Хворі з рецидивами гліобластоми отримували 800 мг пазопанібу на день. На лікування відгукнулося всього 6% хворих. Шість місяців без рецидиву прожили 3% залучених пацієнтів.

Сунітініб (sunitinib, маркетингова назва Сутент)

Сунітініб затверджений в США для лікування нирковоклітинного раку та шлунково-кишкових стромальних пухлин, що не піддаються лікуванню іматінібом. Однак, сунітініб не мав позитивного впливу на хворих з рецидивом гліобластоми в другій фазі клінічного дослідження. У жодного з пацієнтів пухлина не зменшилася. Медіана часу до прогресування хвороби склала всього 1,6 місяців, медіана тривалості життя — 3,8 місяців.

Вандетаніб (vandetanib, маркетингова назва Капрелса) + сіролімус (sirolimus, маркетингова назва Rapamune)

Комбінацію цих двох препаратів досліджували в клінічному дослідженні першої фази. Вандетаніб блокує виробництво ферменту, що необхідний для роботи рецептора фактору росту ендотелію судин, а також — впливає на епідермальний фактор росту (EGF) – білок, що стимулює ріст клітин. Вандетаніб затверджений в США для лікування деяких видів раку щитовидної залози.
Сіролімус, також відомий як рапаміцин, блокує мішень рапаміцину в клітинах (mTOR) — білок, що регулює ріст та виживання клітин, а також — процес автофагії — деградацію пошкоджених частин клітини всередині клітини. Препарат застосовують для того, щоб уникнути відторгнення нирки при пересадці.
З 19-ти пацієнтів, які отримали хоча б одну максимально переносиму дозу препаратів, пухлина на дяекий час зменшилась всього у двох.

Талідомід (thalidomide, маркетингова назва Таломід)

Талідомід одночасно впливає на VEGF та основний фактор росту фібробластів (basic FGF), ще один білок, що бере участь в ангіогенезі. Препарат застосовують в США для лікування множинної мієломи (одного з видів раку крові) та прокази. Результати клінічних досліджень ефекту препарту в лікуванні гліобластоми неоднозначні:
39 пацієнтів з рецидивами гліобластоми чи анапластичної астроцитоми приймали 800 мг талідоміду на день, збільшуючи дозу на 200 мг на день щодва тижні, аж до 1,200 мг. З 36-ти пацієнтів, стан яких вдалося відслідкувати вченим, двоє частково відгукнулися на лікування , ще у двох — пухлина зменшилась мінімально. Через рік після початку прийому темозоломіду залишалися живими вісім хворих, однак майже у всіх пухлина почала прогресувати (3).
38 хворих з рецидивом гліобластоми, та двоє — анапластичної астроцитоми приймали 200 мг на м2 тіла кармустину (carmustine, BCNU) в перший день шеститижневого циклу та 800 мг талідоміду на день. Дозу талідоміду поступово піднімали до 1,200 мг на день, якщо пацієнт був стані її витримувати. Медіана тривалості часу до поновлення росту пухлини склала 100 днів, на лікування відгукнулися 24% пацієнтів (4).
42 хворих з рецидивами гліобластоми отримували по 100 мг талідоміду на день. Дозу щотижня збільшували на 100 мг, аж до 500 мг на день. З 38 пацієнтів, результати яких відстежили лікарі двоє відгукнулися на лікування частково. Медіана тривалості життя склала 31 тиждень. 35% хворих прожили рік і більше (5).
67 пацієнтів з вперше виявленою гліобластомою приймали талідомід паралельно зі стандартним курсом радіо- та хіміотерапії темозоломідом. Починаючи з сьомого дня радіотерапії, хворі отримували 200 мг талідоміду на день. Дозу збільшували на 100-200 мг кожні 1-2 тижні, залежно від стану хворого, до 1,200 мг на день. Медіана тривалості життя хворих склала 16,8 місяців (6).
В ще одному дослідженні вчені виявили, що з додаванням талідоміду та протизапального препарату целекоксіб (celecoxib) до стандартного лікування, не дало очікуваного ефекту. Додаткові препарати починали приймати після закінчення радіотерапії, разом з підтримуючим курсом темозоломіду. Початкова доза талідоміду склала 200 мг на день, і збільшувалась на 50 мг кожні 1-2 тижні, залежно від стану хворого, до 1,200 мг на день. Целекоксіб приймали по 200 мг двічі на день після їжі, при можливості, збільшуючи дозу до 400 мг двічі на день за 4 дні (7).
Автори статті зауважують, що вимірювати відгук на анти-ангіогенну терапію складно, оскільки вона часто приводить до зменшення набряку мозку, і тому МРТ може фіксувати відгук на лікування, який насправді не означає, що препарат має протипухлинну дію.
Вони також стверджують, що препарати-блокатори VEGF можуть посилювати дію імунотерапії. Так, доклінічні дослідження показали, що такі препарати допомагають краще приникати в пухлину активованим Т-лімфоцитам — клітинам імунної системи людини, можифікованим таким чином, щоб посилити їх здатність боротися з пухлиною. Також, наразі проходить дослідження вакцини rindopepimut (маркетингова назва Rintega) у поєднанні з бевацізумабом для хворих з рецидивом гліобластоми та мутацією рецептора епідермального фактору росту EGFRvIII. Більше про вакцину я писала тут >>>>
Автори статті підкреслюють, що через можливі недостовірні результати МРТ, багато клінічних досліджеь не допускають до участі хворих, які раніше проходили лікування бевацізумабом. Через це, багато лікарів рекомендують цей препаарт хворим на гліобластому, коли інші варіанти лікування, в тому числі, і участь в клінічних дослідженнях, вже вичерпалися.
Стаття на сайті журналу Oncology >>>>
Читайте також:
Нові методи лікування гліобластоми >>>>

Немає коментарів:

Дописати коментар

Яндекс.Метрика Google