понеділок, 4 серпня 2014 р.

Бевацізумаб з ломустином показали кращі результати, ніж кожен препарат окремо

Хворі з повторними випадками гліобластоми, які поєднували лікування бевацізумабом (bevacizumab, маркетингова назва Avastin, виробник Genentech/Roche) і ломустином (lomustine) жили довше, ніж ті, кого лікували цими препаратами окремо. Результати клінічного дослідження другої стадії були опубліковані в журналі The Lancet Oncology.
Як зазначають автори статті, у хворих з повторними випадками гліобластоми вибір невеликий. Незважаючи на відсутність переконливих результатів клінічних досліджень, їм часто призначають бевацізумаб. Однак, досі незрозуміло, чи позитивна реакція пухлини на препарат у багатьох пацієнтів транслюється в довшу тривалість життя.
До участі в дослідженні в 2009-11 роках запросили пацієнтів, в яких пухлина поновила ріст вперше після курсу стандартного лікування. Хворі приймали або ломустин в таблетках (110 мг/м2 тіла) раз в шість тижнів, або бевацізумаб внутрівенно (10 мг/кг) раз в два тижні, чи обидва препарати за тією ж схемою.
Після того як у п'яти з восьми перших пацієнтів після двох циклів по 6 тижнів лікування двома препаратами розвинулася серйозна тромбоцитопенія (погіршилося згортання крові), дослідники вирішили зменшити дозу ломустину до 90 мг/м2 в групі, яку лікували обома препаратами.
Всього проаналізували 148 випадків хвороби: 50 пацієнтів отримували тільки бевацізумаб, 46 — ломустин, 8 хворих приймали бевацізумаб і ломустин 110 мг/м2, 44 — бевацізумаб і ломустин 90 мг/м2.
Через 9 місяців були живі 87% хворих з групи, яка приймала бевацізумаб плюс ломустин 100 мг/м2, 59% з тих, кого лікували бевацізумабом і ломустином 90 мг/ м2, 43% з групи, що приймала тільки ломустин і 38% з тих, хто приймав тільки бевацізумаб. На час аналізу даних (в 2014 році) 97% хворих померли, і тільки двоє продовжували лікування.
За словами організаторів дослідження, більші прояви втомлюваності, інфекцій і підвищеного кров'яного тиску в групі, яка проходила комбіноване лікування, можуть пояснюватися тим, що власне лікування тривало довше, ніж в інших групах. Після того як доза ломустину була знижена до 90 мг/ м2, гематологічна токсичність в групі, що приймала обидва препарати, не відрізнялась від токсичності в групі хворих, яких лікували тільки ломустином.
Організатори дослідження прийшли до висновку, що комбінована терапія бевацізумабом і ломустином показала достатньо хороші результати для продовження її вивчення на третій стадії клінічного дослідження, однак подальше дослідження ефективності виключно бевацізумабом, на їх думку, себе не виправдає.
Як написав в редакційній статті в тому ж номері журналу Марк Р. Гілберт, лікар відділення нейроонкології в Центрі лікування раку імені Андерсона Університету Техасу, подальші дослідження бевацізумабу в поєднанні з іншими препаратами повинні базуватися на сильних доклінічних даних про здатність цього супутнього препарату проникати через гематоенцефалічний бар'єр (через кров поступати в мозок).
Ломустин раніше показував результати в лікуванні рецидивів гліобластоми, а препарати групи нітрозосечовини, до якої він входить, добре відомі своєю здатністю досягати мозку. Таким чином, невтішні результати лікування іншими препаратами, наприклад, іринотеканом (irinotecan) в поєднанні з бевацізумабом, на його думку, можуть бути пов'язані зі зменшенням проникності гематоенцефалічного бар'єру, що є відомим наслідком лікування ангіогенними препаратами, до яких належить бевацізумаб.
Поєднання ломустин-бевацізумаб, пише Марк Р. Гілберт, також потребує додаткового вивчення під час клінічного дослідження третьої стадії, оскільки на даному етапі залишається ймовірність, що довша тривалість життя в одній з груп була викликана не ефективнішим методом лікування, а випадковим призначенням саме в цю групу людей з кращим прогнозом.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Яндекс.Метрика Google